Відкрити меню

Ще не вмерла Україна – інтерв’ю з Галиною Дудар

Вітаю, шановні читачі! Сьогодні в мене в гостях надзвичайно приємна, талановита та неординарна жінка – Галина Дудар, власниця блогу про хендмейд – www.lelitka.te.ua

Тернопілянка, яка шанує українські традиції та вдало поєднює викладацьку діяльність з веденням власного блогу – заслуговує на щире захоплення та повагу. Роботи Галини вражають своєю оригінальністю, красою та душевною теплотою. Не знаю чому, але саме твори Галини, а зокрема мотанки, вразили мене настільки, що я вирішив поспілкуватися з цією цікавою жінкою.

Знаєте, за що особисто я сказав би Галині велике спасибі? За те, що вона не просто шанує українські традиції та звичаї, а ще й привчає до цього молоде покоління українців. Дітлахи, яких навчає Лелітка (дуже влучна назва блогу, до речі), з нетерпінням чекають чергового витвору мистецтва від Галини та з великим задоволенням залучаються до творчого процесу.

Я не випадково публікую інтерв’ю саме з власницями блогів про рукоділля, я хочу показати Вам, особливо жінкам, як вдало можна поєднати власне захоплення з таким цікавим заняттям, як ведення блогу. Звичайно, що я буду спілкуватися  і з представниками інших, скажемо так, професій, але наразі мене захоплюють саме рукодільниці 🙂 .

Галина ж, підкупила мене своєю простотою в спілкуванні, відкритістю та відданістю своєму захопленню, тому я вирішив поспілкуватися з Леліткою і нашу розмову пропоную Вам, шановні читачі.

Галя, вітаю, доброго здоров’я! Дозвольте подякувати Вам, за те, що знайшли час та згодились побалакати зі мною для читачів www.webdigest.com.ua

Вітаю, Олеже, вітаю, читачі. З радістю поспілкуюсь з Вами!

Давайте, напевно, почнемо з запитання, яке дозволить читачам ближче познайомитись з Вами. Розкажіть, хто Ви, звідки, ким працюєте, Ваші захоплення …

Ну що ж, будемо знайомі. Звуть мене Галина Дудар. Мені 52. Абсолютно не комплексую з приводу свого віку, бо почуваю себе на 25. До речі, число 52 (це я вам як схиблений у хорошому розумінні цього слова математик) скажу фантастичне – як не крути , а буде 25. Отож, як ви зрозуміли, я математик, точніше – вчитель математики. Живу і працюю у надзвичайно файному місті Галичини Тернопіль.

На Тернопільщині народилась, тут навчалась (закінчила педагогічний інститут), тут знайшла своє щастя – чоловіка , який теж педагог. Маю чудових троє дітей – двох дорослих синів – близнят ( котрі теж закінчили фізико-математичний факультет нашого університету) , донечку (викладача англійської) і онучка- першокласника, який спочатку казав, що буде вчителем математики, а тепер мріє бути босом. Працюю уже тридцять літ в одній і тій же тернопільській школі. Мої захоплення? Їх у мене багато – робота, математика, ляльки-мотанки, витинанки, кардмейкінг, книги, бісероплентіння, вишивка, фотографування, подорожі, блог … мабуть, зупинюсь, бо все, чому я пробую навчитись, рано чи пізно стає моїм захопленням.

Галя, скажіть, як давно Ви займаєтесь рукоділлям та як до цього прийшли?

Рукоділлям я займаюсь з дитинства. Справа в тому, що мої тітки мали золоті руки – одна (мамина сестра) вишивала і обшивала все село, а друга (татова) – в’язала. Так що ці види рукоділля я перейняла від них, а все інше – з книг, журналів (тоді ж інтернету не було). Колись були такі журнали «Радянська жінка», «Работница», «Крестьянка», в яких для рукодільниць друкували всілякі статті, схеми. і т.п. У мене ще до цього часу збереглись вирізки з тих журналів – раритети. Витинанкою і бісероплетінням я захопилась десь у 90-х роках. Потім якось був застій. А кілька років тому знову «прорвало»…

А звідки Ви черпаєте ідеї для створення нових виробів? Це власний політ думок чи десь щось переймаєте?

В більшості – це моє власне, але іноді щось цікаве знаходжу в інтернеті або у роботах своїх творчих друзів – тоді пробую. Але ніколи не повторюю і не намагаюсь копіювати. У мене виникає своє бачення того чи іншого твору, я вчусь , мені хочеться освоїти нові якісь техніки. Наприклад, я ще не пробувала декупаж – зараз це популярний вид рукоділля. Все руки не доходять. І доба закоротка.

Цікаво, для таких чудових творів, наприклад, для мотанок, звідки Ви берете матеріал? Це підручні засоби чи Ви використовуєте щось особливе?

По-різному. Ляльки мотанки – це особливий вид ляльок. І споконвіків на їх виготовлення йшли клаптики тканини, які вже вживались, причому тканини натуральної, домотканої– льон, конопля, пізніше – бавовняна тканина. Адже ляльки були оберегами. А льон і конопля мали магічну силу. Це в наш час ці ляльки стали сувенірами і втрачають свою первісну оберегову роль. Якось у Львові на Вернісажі (там продають свої твори народні майстри) я бачила ляльки, одягнені у кримплен.

Так що я стараюсь, щоб мої ляльки були традиційними – змотаними з натуральних матеріалів, без використання «колючо-ріжучих засобів» (ножиць, голки). Недавно якось купила 5 м домотканого лляного полотна в селі у однієї жінки (ще із старих-старих запасів). Іноді знаходжу потрібну тканину в магазинах секонд-хенду. Вбрання вишиваю або оздоблюю лляним мереживом. Якщо треба для оздоблення, то виплету сама з бісеру і з тканини навчусь робити квіти чи що там потрібно. Це все захоплює!

Наскільки я бачу з власного життя (в мене кума працює завучем в школі), вчителювання та робота з дітьми займає практично весь робочий та вільний час. Як Вам вдається поєднувати хендмейд та школу?

Робота – в числі моїх захоплень. Мені вдається якось ненав’язливо поєднати її з хенд-мейдом. Наприклад – вивчаємо геометричні перетворення у 9 класі – нате вам витинанки (симетрія, поворот, паралельне перенесення – і все це є ще й в українській вишивці), у 5 класі знайомство з геометричними фігурами – будь-ласка: робимо вітальні листівки (отут тобі кардмейкінг) , використовуючи фігури.

А Ваші учні знають про захоплення свого вчителя? Ви демонструєте їм свої роботи?

Звісно, знають. І демонструю, і вчу. Зараз мої 5-класники на можуть дочекатись, коли ми наступну ляльку будемо робити (до речі, не тільки дівчаток це цікавить) і листівки до чергового свята. А якось я на їхньому уроці з образотворчого вчилась разом з ними витинанки без відходів витинати. Про це незабаром хочу в блозі написати. Збираю матеріал. Цікава штука.

Звідки виникла думка поєднати рукоділля та інтернет? Хто був ідейним натхненником створення блогу www. lelitka.te.ua та як все починалось?

Спочатку дочка створила мені блог «Натхнення». Він у мене і досі є. Але він трохи відразу був схожий на такий собі «венігрет». Зараз я вирішила, що присвячу його в основному роботі з папером – кардмейкінгу.

А трохи згодом, побачивши цей блог, син запропонував поєднати рукоділля та інтернет. Мені ця ідея сподобалась. Я вже на той час бачила багато таких блогів. То чому б не спробувати? Щоправда, мені захотілось не просто викладати свої роботи, а супроводжувати їх розповідями, роздумами. Тобто вести такий своєрідний щоденник.

Як Ви, Галя, на початках відносились до блогінгу, до ведення власного блогу? Було страшно, цікаво, незвично?

Навіть не знаю, що сказати. Напевно, швидше незвично було, ніж страшно.

Чи не виникало у Вас думки, що це не Ваше? Я маю на увазі хендмейд і блогінг в одному цілому.

Поки що такої думки не виникає 🙂

Просто глобальна проблема людей, які виношують думку про блог – «Я не знаю, про що буду писати, я не вмію». Як у Вас з цим справи? Як було, коли Ви тільки починали і зараз? Як Ви взагалі знаходите теми для постів?

Вести свій блог мені запропонували мої діти – спочатку донька ( перший мій блог «Натхнення», зараз він майже повністю присвячений кардмейкінгу – може, це гучно сказано, бо я ще далеко не досягла висот у цьому виді хенд-мейду. Вчусь)). А потім син, коли побачив, що я захопилась ляльками, запропонував зробити мені свій сайт. Зрозуміло, я в цьому сама не дуже тямлю, то ж я розповіла, що би я хотіла там писати. Назву він сам і придумав. А я просто описую, що роблю та про що думаю.

Чи читають Ваші близькі, рідні та друзі Лелітку? Як ставляться до Вашого заняття?

Звісно, читають і їм подобається, а я радію з того. Адже все, що роблю руками, в основному – це подарунки для друзів, рідних, знайомих. А ще читають мої учні, бо я і про них там пишу. Взагалі, мій блог – це такий собі щоденник, в якому я ділюся тим, що мені самій цікаво і, сподіваюсь, моїм читачам також. Звісно, певній аудиторії.

Скажіть, чи варто боятися технічних труднощів при створенні блогу? Чи можна щось вивчити з нуля, не маючи ніяких технічних знань?

Як гласить народна мудрість – не такий чорт страшний, як його малюють. Гадаю, якщо дуже чогось захотіти, то можна й самому навчитись. А якщо є ще у кого запитати поради, то й поготів. У мене ж не було технічних знань, зате було бажання. Взагалі, оволодіти будь чим можна в будь-якому віці. Для прикладу, мій батько оволодів комп’ютером у 70 років. Головне – задатись ціллю.

Cкільки часу займає у Вас публікація нового посту? Скільки часу іде взагалі на ведення блогу? Чи приходиться Вам чимось жертвувати? Наприклад, не висипатись чи не займатись улюбленими домашніми справами?

Скільки часу? Важко сказати. Іноді – годину, іноді – кілька днів. Якщо мене щось мучить, то і народження посту на цю тему довготривале; буває так, що переповнюють емоції, тоді стаття просто сама проситься на папір і дуже швидко! А буває, що я вагаюсь, чи писати про те чи інше, можу перегоріти, і стаття не вийде у блозі.

Чи дав блогін щось особисто Вам? Нові знайомства, пізнання чогось нового, саморозвиток, можливо? Чи отримали Ви щось позитивне від Вашого заняття?

Безумовно. Через блогін я познайомилась з багатьма творчими людьми. Ми листуємось, ділимось своїми досягненнями – це надзвичайно цікаво!

Я знаю, що Ви багато подорожуєте. Це пов’язано з роботою в школі, з хендмейдом, з блогіном? Що це?

Я дійсно люблю подорожувати. Звичайно, я багато подорожую і завдяки моїй роботі. Завжди хочеться показати дітям цікаві місця. Але не тільки робота змушує мене до подорожей. Я по природі своїй – волоцюга і романтик. Подорожувати любила завжди. Двічі була на Говерлі, і хочу ще, незважаючи на деякі проблеми із здоров’ям.

В Україні є багато місць, де я ще не була, а дуже хотіла би побувати, зокрема, на Черкащині, Полтавщині, Донеччині. Але тепер частково завдяки інтеренету, у мене є там друзі і я сподіваюсь, що ще й туди мене занесе рано чи пізно 🙂

Галя, Ви дуже багато пишете про народні звичаї, традиції, про національні мотиви, Ви націоналіст?

Гадаю, що націоналіст у хорошому розумінні цього слова. На мою думку, кожна людина має бути націоналістом, тут вже інше питання – який зміст вкладає кожний у це звання. Я – не шовініст, не нацист… Я люблю все рідне, українське, я пишаюсь своєю країною. Але я захоплююсь культурою і інших народів. Яке має значення, до якого народу належить Рафаель, К. Малевич, Пікассо, Єсенін?… Вони творили шедеври. Я обожнюю Ліну Костенко, мені подобається американець Ф.Ванденберг…

А вивчати народні традиції, звичаї, культуру рідного народу – це моє. Тішить те, що зараз ми повертаємось обличчям до свого народу, своїх коренів. А то я пам’ятаю ще часи, коли про кутю боялись говорити, на Паску були комуністичні суботники, а вчителів заставляли чергувати коло церкви і пильнувати, щоб діти часом не йшли туди на великі християнські свята. Я щаслива від того, що моє захоплення українськими традиціями поділяють мої діти – і власні, і учні.

Галя, як Ви вважаєте, створювати свій власний блог, свій щоденник варто чи ні? Це заняття дає щось позитивне чи це просто рутина та марна трата часу?

Я гадаю, що це особиста справа кожного. Як на мене – мені цікаво, для мене це не рутина, а заряд позитиву, творчий процес. Я ж не просто звітую, що зробила якусь там річ – мені хочеться її подати, знайти щось цікаве і поділитись з читачами, отримати відгуки – не тільки про саму роботу, а поспілкуватись з того чи іншого приводу.

Що Ви можете порадити тим, хто стоїть на порозі створення власного блогу, але вагається. Чи через острах, чи через відсутність технічних знань, варто спробувати?

Варто спробувати. І як говорили в одній телепередачі: «Пробуйте – і у вас обов’язково вийде!” А ще мені дуже сподобались поради моєї землячки Яни Смакули у Вашому попередньому інтерв’ю щодо ведення блогу. Дуже слушні. Я сама скористаюсь деякими з них і усім пораджу ними скористатись.

Галя, велике Вам спасибі за цікаву розмову, бажаю Вам успіху в творчості, натхнення, хорошого настрою та здоров’я Вам та Вашим рідним. Розвитку та процвітання Лелітці, нехай все задумане вдається.

Дякую, Олеже! Рада була з вами поспілкуватись. І вам благополуччя, успіхів, вдячних читачів Вашого сайту і цікавих зустрічей.

Така невимушена розмова з Галиною залишила приємний настрій, гордість за таких людей, які люблять Україну та передають цю любов підростаючому поколінню.

Я маю надію, що і Вам було цікаво перечитати це інтерв’ю та, можливо, дехто зробить для себе певні висновки 🙂 .

Запам’яталась фраза Галини: “… не такий чорт страшний, як його малюють. Гадаю, якщо дуже чогось захотіти, то можна й самому навчитись.” Друзі, жінки та дівчата, якщо Ви ще не вирішили та вагаєтесь, чи потрібен Вам блог – подивіться на наших співрозмовниць.

Вони також починали з нуля, також не знали що писати та, можливо, з острахом підходили до блогінгу. Але, розпочавши, отримують величезне задоволення та самоствердження від свого заняття. Тепер іхні блоги відомі та впізнавані, чого я і Вам бажаю!

На все добре, зустрінемось, шануйтеся!

Нічого цікавогоТак собіНормальноДобреЧудово (Голосів: 2, середній: 3,00 з 5)
Loading...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

© 2017 Блог Олега Волощука · Копіювання матеріалів сайту без дозволу заборонено
Авторство підтверджено Google