Дуже часто можна чути від інших людей думки, що добре було б жити в Києві, Москві, Нью-Йорку, Сіднеї, Лондоні … задумався і я. Де ж хотілося б жити мені? Висновок довго не блукав свідомістю, а визрів одразу – в Коломиї. Саме в своєму рідному місті я хочу жити, працювати, відпочивати можна кудись поїхати – але потім знову додому. Ну добре мені тут.
Великі міста, мегаполіси, великі можливості, гроші, робота, там добре … звичайно, всюди добре де немає нас. В кожного різні прагнення, цілі, наміри … але якщо задуматись, невже ми маємо прожити 200 років? Невже настільки важливо вириватись з рідного середовища, їхати на чужі землі і там батрачити в надії на краще життя? “Поїхав за довгою копійкою” – говорили колись наші пращури, в багатьох саме так і виходить, одиницям вдається влаштувати більш-менш достойні умови існування.
Я люблю своє місто, можливо тому, що дуже люблю Україну? Так, жити зараз сутужно, але не гірше ніж десь інакше, всюди високі ціни та малі з/п, всюди сидять (в переважній більшості) тупоголові чиновники, всюди світом керує грошова одиниця, так яка тоді різниця? Не знаю, мені здається абсолютно неважливо де жити, всюди можна знайти собі пристосування, а якщо ти влаштувався ще й вдома – кращого бути не може.
Коломия – надзвичайно чудове, таємниче, загадкове місто, з відтінком старого світу та якоїсь езотерики, мешкають тут привітні та добрі люди (є і винятки, але так всюди, в кожному суспільстві є свої “особини”). І хоча зараз масово відбуваються забудови, модернізація, але архітектурні пам’ятки Коломиї залишаються незмінними.
Старовинні будівлі та вулички, які навіюють, вражають та захоплюють …
Десь неошатні, облізлі, але в цьому також є своя краса та таємничість.
Чимось дійсно близьким, батьківським віє на мене з цих вуличок та будинків. Коли в свій час я повернувся додому, після стаціонарного навчання в університеті, я декілька днів блукав Коломиєю.
Навіть центральна частина міста зберегла той неповторний відтінок прадавніх часів та мешканців.
Гордість коломиян – музей “Писанка”. Ніде в світі немає такого чуда, нам дійсно є чим пишатись.
Майже в центрі – затишний, зелений оазис – міське озеро. Немає такого коломиянина, який хоча б раз не приходив сюди відпочивати.
Ще одна перлина – найстарша дерев’яна церква Благовіщення Української Православної Церкви, виконана в стилі прадавніх гуцульських архітектурних форм.
А нещодавно в Коломиї освятили найбільший в Західній Україні Катедральний Собор Преображення Христового – велична та захоплююча споруда.
Ну а такі перли можна побачити тільки в Коломиї, в суботу, в базарний день.
Не хочу я нікуди їхати, я люблю тут жити, я хочу тут жити і щасливий з того, що мої близькі люди поділяють цю любов. А ви любите своє місто так, як люблю своє я?
Це лише невеличкий екскурс, лишень частинка. В майбутньому я буду публікувати детальні описи різних історичних місць Коломиї, заходьте час від часу, якщо цікавитесь історією та українською культурою.
