Вчора принесли нам запрошення на вибори і я прокрутив в голові ще раз всі можливі варіанти, які нам так щедро вливають в голови через телебачення, з газет, з рекламних плакатів та наметів. Яку ж політичну силу обрати? Одразу хочу сказати, що я не агітую, боронь Боже, в кожного свій розум та лій в голові, але вирішив, можливо навіть для себе, викласти свої міркування на папір (себто на сторінки блогу). Технології агітації, в своїй суті, не змінюються – такі ж солодкі обіцянки в інтерв’ю, такі ж відверті виступи на зустрічах з виборцями, все те ж намагання облити брудом конкурента та показати себе в найкращому світлі, все ті ж гарантії кращого життя та високої з/п, все такі ж намагання пропіаритись за рахунок відомих людей … все по старій схемі.

Вибори 2014

Дуже активно “рекламують” себе партії, дуже активно. Погоджусь з Павлом Pavlofox, що це не є дешеве задоволення і я глибоко сумніваюсь, що кошти на ці агітаційні відео йдуть з кишень партійних лідерів, все тягнеться з бюджету, який і так на ладан дихає. Колись в Раді запитувала, якщо я не помиляюсь, Ірина Сех – якщо б продати всі брендові сумочки наших депутаток, то скільки бронежилетів можна було б купити для військових? Аналогічно і тут – батальйони воюють зі старим озброєнням, кіборги на летовищі відбиваються кулеметом “Максим” зразка якогось там 1910 року, але це все пусте, головне агітація, чи не так, шановні керманичі партійних списків?

Обіцяють, обіцяють, але до таких обіцянок ми вже звикли і все більше людей на це мало зважають, хоча є відсоток тих, хто піддається окозамилюванню і голосує виходячи суто з агітаційних матеріалів. До суті, до правди, до фактів, до аналізу багато громадян просто не звертаються і в цьому наша біда. На минулих президентських виборах в Коломиї, на Заході України, в самому серці так званого Бандерштату, були голоси навіть за Добкіна … сумно.

Аналізуючи минулі вибори до парламенту, я прийшов до цікавого спостереження (говорю про себе): практично завжди була надія на те, що опозиція хоча б щось змінить, хоча б щось підштовхне в кращий бік. Можливо це було продиктовано ситуацією в країні, адже відомо яка більшість тоді “рулила” в Раді, але зараз опозиційні сили чи не вперше викликають просто відразу.

Так званий Опозиційний блок. Ну хто там “тусується”? Все ті ж регіонали, все ті ж прибічники Януковича, які нічого доброго, разом з їхнім лідером, не принесли нашій Україні. Розікрали державу, розвалили армію, а тепер знову щось обіцяють? Ну тут хіба сліпий не побачить обману. Бойко, Добкін, Рабінович, сюди ж можна додати партію Сильна Україна, де ситуація не дуже краща – Тігіпко, Хорошковський … ба, знайомі все обличчя! Досить, ви вже показали своє вміння і професіоналізм по розвалу держави.

Далі у нас ідуть циркові вистави у виконанні Радикальної Партії Олега Ляшка, який ніби і бореться з олігархатом, але сам купує дорожезні авто та живе в Конча-Заспі. Як на мене – це такий собі пристосуванець, який піде туди і за того, хто більше заплатить.

Народний Фронт та Блок Петра Порошенка … з одного боку, Яценюк – хороший прем’єр, а Порошенко – не Янукович, але окрім відомих людей, комбатів, бійців АТО, в ці сили затесалось багато колишніх регіоналів і от я чомусь не вірю, що Порошенко, наприклад, не знає хто іде в списках від його партії. Чому я пишу про ці дві сили в контексті одного абзацу? Тому що переконаний, роздільний рух Порошенка та Яценюка на вибори – це ніщо інше, як прикриття, а мета – забрати голоси в Батьківщини.

Хоча Яценюк, як прем’єр-міністр, мені імпонує і я вважаю, що це найкраща, по крайній мірі на сьогодні, кандидатура на пост керівника Кабміну, та голосувати за ці сили не буду, як і не голосував за Порошенка на президентських виборах. Все якось темно, хитро, не прозоро … залишились старі кадри при владі, старі кадри в армії, в прокуратурі, в судах, а Порошенко ж при владі. Де “жити по-новому”?

Про Батьківщину не буду взагалі нічого казати, я не довіряв ніколи цій політичній силі в образі Тимошенко, а її виступ на Майдані відверто віддавав показухою та кривлянням, а не щирим переживанням за людей.

ВО Свобода – колись я довіряв цій партії і вважав, що за ними майбутнє у ВР. Але … судять завжди по справах, а справи в свободівців чомусь не дуже очевидні. Гучні заяви до здригання повітря, але дальше справа не йде. Націоналістична сила, якою вони себе позиціонують, повинна бути в перших рядах, на передовій, але у Свободи, далі стусанів біля трибуни, нічого толком не виходить.

Дві політичні сили, які у мене викликають повагу, це “Самопоміч” Андрія Садового та “Правий Сектор” Дмитра Яроша.

Бував я у Львові, бачив це місто і Садовий, судячи з усього, доволі хороший менеджер та господарник. Але … ця політична сила з’явилась зовсім нещодавно, хто і чим там дихає – невідомо, нічим фактично вони не запам’ятались, от тільки агітками перед виборами. Поживемо-побачимо, вірю в те, що Садовий має перспективу, щиро бажаю йому не зганьбитись і буду з цікавістю спостерігати за шляхом та діями “Самопомочі”.

Що стосується “Правого Сектору”, то просто декілька фактів: на телебаченні не крутиться реклама політичної сили, по містах (у нас по крайній мірі) не побачиш їхніх плакатів, Правий Сектор одні з перших пішли воювати на Схід і просто, без пафосу, б’ють ворога, об’єднались в ДУК (Добровольчий Український Корпус), про їхні заслуги під час Революції Гідності також всім відомо.

Багато зараз закидають Правому Сектору звинувачень, що мовляв їхні люди десь там щось пограбували, розбили, побили, але не забувайте, що ніде немає точної ідентифікації, що це саме Правий Сектор. Завжди пишуть щось подібне: “Молоді люди з атрибутикою Правого Сектору”, а це різні речі.

Далі, давайте згадаємо, в які часи формувалась ця політична сила, коли кожен активіст був на вагу золота. Звичайно, що при такій ситуації в Правий Сектор затесалось багато різного роду елементів, але вже проводились чистки в лавах партії і проводяться, та і якщо копнути глибше, то нарити багато можна на кожну політичну силу. Особисто мені дуже імпонує Дмитро Ярош, як лідер. Спокійний, врівноважений, впевнений в собі чоловік, який твердо знає за що бореться і до чого прагне.

Одним словом – вибір я свій зробив на користь Правого Сектору, вподобань своїх не змінюю вже давно, на президентських виборах також віддав свій голос Ярошу. Щиро вважаю, що саме рішучі дії, професіоналізм, самовіддача і справжній патріотизм здатні змінити хід історії та дати Україні шанс на відродження. Наразі всі ці якості я бачу в політичній силі Правий Сектор.

Хочу наголосити, що це не агітація, я не претендую на останню інстанцію – це мої думки, переконання та вподобання.

Хочу побажати всім, хто прийде на дільниці 26 жовтня 2014 року – голосуйте по совісті, голосуйте так, як підказує Вам сумління, адже ми обираємо майбутнє собі, нашим дітям і нашій державі.

Слава Україні!

Не цікавоТак собіНормальноДобреЧудово (оцінок: 1, середнє 5,00 з 5)
Loading...