Йшов третій день Великодня – організм уже не витримував ковбасно-шинкового навантаження і ми з дружиною вирішили прогулятись міським парком, благо погода була просто чудова. Очевидно не тільки нас щогодинний потяг до холодильника вигнав на вулицю – міське озеро та парк нагадували мурашник від великої кількості людей та маленьких діточок. Всі в хорошому гуморі, гарно вбрані, святкові, веселі … одним словом Великдень. Звичайно, що не обійшлось без “тіл”, які під впливом оковитої не зовсім розуміли де вони і хто вони, але все це губилось на фоні хорошого настрою.
Дітлашня йшла у відрив … сонячна погода, ігровий майданчик, мотузковий парк – давали дітям можливість вихлюпнути накопичену енергію та уявити себе героями джунглів, долаючи мотузкові перепони.
Все ж таки дуже добре, що люди можуть провести дозвілля не тільки в кафе, барах та клубах, які виринають на кожному кроці, як гриби після дощу, але й мають можливість відпочити та зайняти діток на таких атракціонах. Тут і мотузкова доріжка, і батут, і тир, і веломобілі … все це дуже цікаво малечі.
Прогулюючись доріжками парку, я помітив дивну чистоту (скажемо так – відносно). Враховуючи те, що це був третій день Великодня, подумалось – тут або комунальні служби спрацювали на славу, або в людей нарешті прокинулась свідомість. Приємно було спостерігати чисті доріжки та чисту траву, без пляшок та іншого сміття.
Подекуди можна було побачити щось підозріле – якусь серветку, необережно кинутий недопалок … але на фоні того, що буває на вулицях після святкових днів – в парку було чисто.
Продовжуючи прогулянку, я підняв голову вгору і побачив … навіть не міг одразу знайти підходяще слово … пташиний мегаполіс, так саме це визначення буде найбільш влучне. В кронах дерев впевнено обживали територію пташині сім’ї. Їх було так багато, вони здіймали такий гамір, що аналогія з мегаполісом була дуже вдалою.
Куди не повернеш голову – всюди птахи, куди не кинеш погляд – всюди гнізда та пернаті мешканці. Пташиний мікрорайон з багатоквартирними будинками – одні гнізда вище, одні нижче – все як у людей)).
Склалось враження, що з далеких країв на Великдень позлітались всі пташині сім’ї. Діти прилетіли до батьків спробувати великодніх частувань, провідати родичів, відсвяткувати … і під декілька чарок горілки здійняли такий гамір, що перекрикували навіть голосну дітвору, яка пустувала на землі.
Ми з дружиною вирішили відійти подалі, щоб не потрапити під “пташину несподіванку” – не дуже хотілось псувати святковий костюм, а криклива перната братія могла дуже легко це влаштувати)).
Погуляли ми ще трішки, в центр йти не хотілось. Помітили намет з морозивом і вирішили поласувати, не все ж ковбасними виробами “дивувати” шлунок. Довго не сиділи, не дивлячись на теплу та сонячну погоду, від озера віяло холодом. Збираючись додому, ми ще раз пройшлись парком та “побажали гарних свят” гамірним крилатим мешканцям пташиного мегаполісу.
Гарно провели час – свіже повітря, зелені дерева, природа, яка вже остаточно прокинулась і щосили наздоганяла втрачені дні. Всюди відчувалось свято – люди неквапливо прогулювались парком, поважно розмовляли чоловіки, святково вбрані діти бігали одне за одним, незважаючи на окрики дорослих. Великдень.
Попрямували ми додому, адже прогулянка нагнала апетиту, а вдома нас чекали смачненькі запаси ковбасної різноманітності, яка потребувала нашої уваги)). Хотілось прилягти на диван, увімкнути телевізор і переглянути якийсь фільм … дивитись новини бажання не було, не хотілося псувати святковий настрій негативними враженнями … завтра, завтра я перегляну новини в інтернеті, а сьогодні … сьогодні Великдень. Сьогодні тільки спокій, позитивні враження, відпочинок … завтра, все завтра.
Коломия, розваги, суспільство
