Давно не писалось … дуже давно. Не від того, що думки повтікали, не від того, що настрою немає, не від того, що закинув та забув … ні. Просто не до цього було … війна на Сході, депресивний стан, осінь, яку я не дуже люблю … все це акумулювалось в якусь порожнечу та апатію. Але життя триває, за чорною смугою приходить біла, сонце кожного ранку встає на небосхилі, пора прокидатись та дати душі якісь нові емоції та енергетичні копняки. Сьогодні почав налітати перший сніг … бррр … холодно, зима … і тут я згадав, як нещодавно ми ходили з коханою на озеро, де свою останню в цьому році пісню співали лебеді. Запізнились птахи … але ніби і не переймаються цим, ніби вічно буде осінь і за листопадом одразу прийде березень, дурненькі … летіть, летіть в теплі місцини, де немає морозів та хуртовин, де тепла вода, де багато їжі … летіть, повернетесь навесні, а ми вас зачекаємо … але вони мене не чули.
Велично вигнувши шиї, ці гонорові птахи плавали білими острівками на тлі сірої води і ніби ніщо в цілому світі їх не хвилювало. Біля лебедів, як кортеж, пустували малі та нахабні качки, які наввипередки забирали одне в одного їжу, билися та чублися за шматок хліба, що їм щедро кидали діти, та всім своїм виглядом просили ще і ще.
Декілька хвилин качки остерігались підпливати надто близько, але дуже скоро, розсмакувавши батон білого хліба, набрались нахабства і пустували вже майже біля самого берега. Ні люди, ні замахи рук, які жбурляли їм гостинці, качок не лякали.
Я собі подумав: “А можливо це та сама качина компанія, з якою я познайомився влітку?” Може бути … від озера, що біля нашого будинку, до міського – декілька хвилин ходьби і качки можуть спокійно мандрувати від однієї водойми до іншої, де краще пригощають)). Згодувавши їм половину принесеного хліба, ми попрощались з пернатими і вирушили на другий бік озера.
А тут панували лебеді. Неквапливо, гонорово вони пропливали повз місток і пригощались тими гостинцями, що їм кидали у воду. Це було дуже гарне видовище, адже лебеді – гарні птахи, з неповторною грацією, поставою … на них можна дивитись і не надивитись.
Ніякої метушні, поспіху … все чинно та велично. Деякі лебеді вже не реагували на їжу, видно птахів просто загодували. Кожних декілька хвилин приходили нові люди і всі вважали своїм обов’язком кинути у воду шматок хліба. Білокрилі на вибір підбирали гостинці – який шматок більше сподобається, той і їли)).
Мені здалось, що то було пташине сімейство. Хоча я не сильно розбираюсь в пернатих, але колір пір’я наштовхував саме на таку думку – двоє лебедів були повністю білі та більші за розмірами, а троє – трішки менші і з вкрапленням брудно-коричневого кольору. Скоріш за все сім’я.
А подалі від лебедів, побачивши що тут багато їжі, чатували ті самі качки)). Вони не підпливали ближче, а чекали доки лебедина сім’я насититься і тоді вже вони зможуть поласувати залишками)). Сиділи і чекали – субординація, ти диви)).
Наївшись на одному боці озера, качки припливли до іншого, але чемно очікували поки трапезу закінчать більш благородні птахи. Як в природі все чітко та зрозуміло)).
Холодний вітер вже почав пробирати через одяг, тому ми, попрощавшись з пернатими друзями, попрямували додому. Мені подумалось, що це вже напевно остання така прогулянка в цьому році, адже не за горами сніги, морози … зима, одним словом. Що буде з лебедями? Встигнуть вони десь відлетіти чи будуть зимувати в наших краях? Не хочеться, щоб з цими красивими птахами щось сталось …
