Понад вечір, коли мікрорайон оживає мешканцями, які щойно повернулись з роботи та гамірно проводять залишок дня, відійшовши буквально 100 метрів від будинку – я потрапляю в тихе та затишне місце, яке приховане від сторонніх очей зеленими вербами та очеретом. Невеличке озерце, немов причаїлось та злякано спостерігає за тим, як мурашник спального району метушливо намагається розслабитись після трудового будня та накопичити сили для наступного ранішнього старту. В дитинстві, коли ми ще були зовсім хлопчаками, це озеро називали “Воєнка” і хоча військова частина, яка тут базувалась, залишилась тільки в згадках – ця назва збереглась серед місцевих і до тепер.
Вечірнє сонце змучено кидало свої проміння на траву, намагаючись дати ще трішки тепла і без того виснаженій спекою зелені, але рятуючись водою, рослинки жадібно тягнули свої пагони до небесного світила. Літо. Від озера віяло прохолодою, в повітрі висів стійких запах намулу, водоростей і все це створювало неповторну атмосферу тиші та спокою.
Десь в траві щось скреготіло, цвірінькало, шурхотіло … то тутешня комашня здіймала гармидер, а жаб’яче царство потихеньку розпочинало свої вечірні оперні концерти.
Я вирішив прогулятись понад водою і ненавмисно злякав качину компанію, яка стрімко почала тікати від берега на середину озера, подалі від небезпеки. Злякано озираючись, дзьобаті гребли своїми лапками, намагаючись збільшити відстань між нами.
Але то тільки спочатку. Трішки оговтавшись, качина братія розвернулась і попрямувала до мене, сподіваючись на гостинець, та на превеликий жаль, я не мав чим їх пригостити. Зробивши коло пошани, каченята ображено попливли по своїх справах.
Усміхнувшись їм на прощання, я продовжив свою вечірню прогулянку. Десь за кущами та вербами, ніби казкові велетні, виднілись дев’ятиповерхівки. То був інший світ, де панує урбаністика, бетон та асфальт, а тут … тиша і спокій.
Там метушня, там дітвора з велосипедами та м’ячами, там автомобілі та сигналізації, телефони, комп’ютери, ліфти, пластикові вікна, телевізори, а тут жаби, качки і тиша … Закуривши цигарку, я уявив собі, як хтось готує вечерю, хтось доробляє ремонт, хтось просто лежить і клацає канали, десь під магазином п’ють пиво, а в закапелках – щось міцніше, там вирує життя … а тут верби, вода і цілковите затишшя.
Підійшовши ближче до води, я змочив руки, чим потурбував гладеньку поверхню озера. Але хвилювання швидко вляглось і тільки невеличкі хвилі свідчили про те, що повіває легенький вітерець.
З одного боку озеро повністю заросло високою травою, так що можна вести партизанську війну)). Залягти в зарослі і ніхто тебе не помітить. В таких хащах полюбляють ховатися рибалки, які втікають сюди від буденної метушні, добре що додому недалеко)). Прийшов собі чоловік з роботи, повечеряв, взяв вудку і дві-три годинки спокійно може порибалити. Яка тут риба водиться і чи є взагалі – не скажу, не рибалка)). Але щось та ловлять.
Далі стежка закінчувалась, дертися через цю стіну з трави я бажання не мав ніякого, тому розвернувся і попрямував додому, де дружина вже насмажила дерунів, а їсти хотілось добряче.
Такий от зелений рай у нас під боком)). Місцина дійсно дуже гарна, особливо ввечері, коли сонце ще не зайшло, але надворі вже не так спекотно.
Дуже тішить те, що таких місць в Коломиї є багато і не все ще захопили бетонні коробочки багатоквартирних будинків, місто дуже вдало поєднує живу природу і сучасні забудови. А цей витвір мистецтва природа розмітила поруч з нашим будинком – вийшов з під’їзду, 2-3 хвилини і ти вже на природі.
Хех … може то і собі придбати вудку, ознайомитись з азами рибальства та приходити сюди час від часу? Хм … над цим можна буде подумати)). Наловити рибки, насушити таранки і з холодним безалкогольним у вихідний день … краса)).
Коломия, природа, фауна, флора
